«Волонтерство повинно бути нормою»
Олексій Сапига

Спочатку я сам їздив до таборів і займався комунікацією з місцевими мешканцями та організацією заходів. Ще у таборах я слідкував за волонтерами: дивився, щоб під час будівництва, вони робили власні висновки. Хочеться, щоб коли учасники повертаються додому, він\вона думали: «Я вже відповідальний, якщо я бачу проблему у своїй квартирі чи під'їзді, я її вирішую».

З вересня у нас з'явилася школа проектного менеджменту БУРLAB — зараз це моє завдання. Ми збираємо волонтерів та ініціативних людей з міст, де проводили табори, і проводимо для них тренінги. Розповідаємо багато чого: від «як знайти ідею проекту» до «як залучити інвестиції для реалізації проекту». Цього року [2018] на БУРLAB було два напрямки навчання: громадські проекти та бізнес.

Зараз я підтримую проекти, які виграли грант після БУРLAB: дізнаюся, чи все в них окей, допомагаю вирішувати проблеми, якщо вони є.

З досвіду минулих років — БУР весь час намагається еволюціювати. Спочатку допомагали малим містам, потім великим, потім не тільки на сході, бо проблеми існують всюди.

Зараз завдання номер один — зробити так, щоб організація таборів та відбудов залежала не тільки від нас, а й від місцевих координаторів. Коли ми були зацікавлені більше за місцевих, нічого не виходило. Бувало, що ніхто не приходив, а для нас принципово важливо об'єднувати місцевих, знайомити їх та створювати ком'юніті. Після нас щось повинно лишатись.

Буває дуже по-різному. Колись ми допомагали бідній родині, а біля них жили також бідні люди. Вони одразу обурилися: «Ось їм допомагають, а нам ні». Говорили, що ремонт заважає, потім зрозуміли, що теоретично також можуть щось отримати і почали лаяти сусідів.

Нам багато говорили, що ми страждаємо фігнею. Але зараз такого чуємо менше. Якщо в 2014 році нас критикували нас, коли ми малювали патріотричні мурали на сході, то тепер такого майже немає. Багато людей змінили своє ставлення. У Лисичанську, наприклад, люди, які дуже упереджено ставилися до українців, поспілкувавшись із нашими волонтерами, поступово змінювали думку.

Бували проблеми і з владою. Десь вона дуже позитивно ставиться до подібних ініціатив, десь пасивно. Одні підтримують, інші ігнорують чи навіть заважають.

Є люди, яким подобається «двіж». Але найкращі табори — це коли волонтери цілеспрямовано їдуть допомагати. Табори, де лише весело, мені подобаються найменше. Для мене важливо, щоб робота була продуктивною.

Хоча, насправді, весело завжди. Але коли люди свідомі — ти витрачаєш менше часу, щоб додатково пояснювати. Коли всі ініціативні та на одній хвилі, виникає синергія.

Не знаю, наскільки сильно люди змінюються після таборів. Я не вірю, що тиждень часу може докорінно змінити людину. Бо треба багато працювати, щоб змінити себе. Тиждень — то замало. Він може дати зрушення в голові, але над цим треба працювати постійно.

Більшість волонтерів — молодь. Але були люди і старшого віку. Цього року до нас долучилася дівчинка 14 років. Але в середньому вік волонтерів приблизно 17−20. Приїжджають з усієї країни та з закордону. З Білорусі молодь, наприклад. З Америки — люди старші, 26−27 років. Усім подобається.

Американці дізналися від знайомих. Потім вони привезли нових людей. Приїжджав ще окремо хлопець, також з Америки. У нього викладач в університеті зі Львова. Це він йому розповів, що є така можливість поїхати в Україну. Ось той і приїхав. Він допитливий: їздить усюди, дивиться, щось дізнається. Я з ним потоваришував найбільше. Він говорив, що вдома у нього були переживання, а тут відпустило. Не знаю, чи це в Україні, чи в нашому проекті, але він казав, що з'явився спокій і стало добре.

Ми стараємося, щоб такого не було, намагаємося залучити різних людей. Цього року були табори з березня по жовтень, декілька людей були з тих, що їздили увесь цей час. Бувало, що люди приїжджали на декілька таборів. Але ми намагаємося, щоб це були одиничні випадки.

Можу сказати, як я хочу, щоб це було.

Не повинно бути асоціації, що волонтери — це жертовні люди. Волонтерство повинно бути нормою серед інших життєвих практик. Бо, насправді, волонтерство — це не тільки допомагати бідним чи щось таке. Є багато варіантів волонтерства, де ти отримуєш професійний досвід. Всьому, що я практично знаю і вмію, я навчився на таких волонтерських проектах. Це і робота в інтернеті, і графічний дизайн, навіть на гітарі якось навчився грати.

У головах людей повинно бути: що це нормально — піти комусь допомогти, бути відповідальним за своє оточення. Волонтерство повинно стати звичайною справою для кожного українця.