Оригінальні способи допомоги літнім людям

Люди в будинках престарілих майже завжди нещасні, адже почуваються непотрібними, самотніми та покинутими. Так само, як діти-сироти, котрі зростають без родинного тепла і турботи. А тому лікарям і громадським активістам у Канаді та США спало на думку об'єднати дитячі притулки з будинками для літніх людей.

Внаслідок цього експерименту старенькі відчули себе потрібними, у них поліпшилися загальні показники здоров'я та з'явилося бажання жити. Діти ж уперше опинилися в оточенні люблячих бабусь та дідусів, а відтак — стали більш доброзичливими, оптимістичними та впевненими у собі. Діти й старенькі, що почувалися нікому не потрібними, виявилися потрібними одні одному, адже перші отримали дбайливих бабусь та дідусів, що замінили родину, а другі — здійснили мрію про теплий дім, повний невгамовних онуків.

Починаючи з 90-х років в Італії щороку зменшують кількість будинків престарілих. Утримування будинки для літніх людей потребує значних витрат. Тому в Італії вирішили піти іншим шляхом — створили мережу для допомоги стареньким удома.

З 2004 р. у Римі діє програма «Хай живуть старенькі», заснована католицькою Спільнотою Святого Егідія. Ця програма опікується людьми, старшими, ніж 75 років, активно залучаючи громадськість у піклування про них.

За допомогою телефонів та інших засобів зв'язку навколо кожного старенького створюють «мережу солідарності». До неї входять усі, хто оточує людину — родичі, сусіди, лікарі, волонтери соціальної служби, навіть продавці місцевих крамниць. Ці люди постійно наглядають за життям старенького, допомагаючи йому в усіх сферах життя, підтримують із ним зв'язок та у разі необхідності надають термінову допомогу.

У світі, де панують ідеї, старість не повинна бути очікуванням смерті. Цей вік може стати часом для освоєння нової галузі. Життя — надто стрімке, щоб встигати прислухатися до себе. Дуже часто ми проживаємо його не так, як хочемо, роблячи не те, що подобається і, як наслідок, отримуємо не те, що приносить задоволення. І якщо раніше старість сприймали як пору розчарувань, то сьогодні, завдяки тенденції безперервної впродовж життя освіти, похилий вік може стати періодом здійснення юнацьких мрій та нових відкриттів, часом осягання нових горизонтів та опанування новою професією.

Саме тому по всьому світі діє мережа університетів «третього віку», де старенькі мають змогу знову опинитися на лавах студентів. У кожному такому університеті є свої програми, адаптовані під потреби літніх людей, їхні вміння та зацікавлення. Завдяки цьому люди похилого віку можуть здобувати знання з різноманітних галузей — від основ володіння комп'ютером до сміхотерапії та історії мистецтва. Окрім запрошення конкретних людей із виступами, для літніх людей також проводять майстер-класи, до проведення яких можуть долучитися всі охочі: як самі старенькі, так і волонтери та громадські організації.

Юрист Сергій Бреус в межах проекту «Нові лідери» створив правничий хаб, де проводить безкоштовні лекції для людей похилого віку. Сергій переконаний, що права літніх людей в Україні порушують тому, що більшість із них не володіють інформацією про сучасне законодавство. Мета його програми — підвищити правову обізнаність українців, насамперед, людей похилого віку.

З-поміж усіх соціальних груп, люди літнього віку — найбільш незахищені, а тому потребують особливої уваги. Так виникла ідея створити правничий хаб, де стареньким розповідають про соціальні програми, оформлення державних пільг, навчають правильно заповнювати документи, формувати запити до органів влади і т ін.. Заняття безкоштовні для всіх, хто бажає дізнатися, як влаштована правова система.

І хоча програма Сергія Бреуса поки що має експериментальний характер, її засновник переконаний: щоб долучитися до змін в країні, потрібно просто роззирнутися довкола, знайти у своєму оточенні того, хто найменш захищений та допомогти йому вирішити будь-яку проблему. Адже всі великі подвиги починаються з одного маленького кроку — творення добра для тих, хто нас оточує.

Як бачите, є маса креативних рішень щодо того, як допомогти стареньким. І для цього необов'язково мешкати за кордоном — українські бабусі й дідусі теж були б раді відчути нашу небайдужість до їхнього життя — для цього в нас із вами є маса можливостей! Організувати майстер-клас або прочитати лекцію в будинку престарілих, надати безоплатні професійні послуги, влаштувати благодійний ярмарок або марафон на підтримку літніх людей… Це лише частина добрих справ, які ми можемо зробити, аби подарувати їм тепло й піклування, відчуття затишку і турботи.

Бо співчуття — усюди однакове. Різні лише способи того, як ми можемо його виявити. І це залежить від нас. А тому нехай кожен із нас загляне у свою душу та простягне руку допомоги тому, хто цього потребує, подарує іншому тепло, не сподіваючись отримати щось взамін. Зробити це можна, долучившись до БФ «Жизнелюб» та «Старенькі» у Києві.

Адже найважливіші зміни — починаються в нашому серці.