VOLUNTEER MANAGEMENT CAMP

Інклюзія.
Волонтерство для кожного

У рамках форуму Volunteer Management Camp було проведено дискусію на тему доступності волонтерства. Інклюзивність, безпека, відсутність ейджизму — їскладові, які хвилюють і волонтерів, і організаторів. Волонтер має відчувати себе потрібним, а не «незручним».

Як це влаштувати в українському суспільстві розповіли учасники панелі, модераторкою якої була Анна Мазур, засновниця платформи Happy Monday.
Спілкуєшся з людьми,
аби повернути їм імена.
В Україні зникають імена тих, кому за шістдесят. Проте це лише питання часу: роки безупинно пришвидшують таке забуття для кожного. Тому фонд «Життєлюб» почав піклуватися про пенсіонерів уже зараз, допомагаючи їм соціалізуватися та задовольнити базові потреби.

«Спілкуєшся з людьми, аби повернути їм імена», — реалії супервнуків, волонтерів фонду. Як пояснює Юлія Парко, проектна менеджерка фонду «Життєлюб», це інвестиції в майбутнє.
В Україні пенсіонер не може дозволити собі збалансоване, а інколи хоч якесь харчування. Тому організація створила проект «Обід без бід»: роздача обідів у 10 пунктах різних районів Києва. «Життєлюб» не розпалює вогонь дискусії з владою, дорікаючи на проблеми в суспільстві на захист пенсіонерів, а діє локально, підтримуючи бабусь і дідусів власними силами.
Юлія Парко зліва. Нетворкінг на Volunteer Management Camp
Одна з проблем волонтерства в Україні — недоступність для людей з інвалідністю. Утім, спікери відразу заперечили цей сумний факт: організатори часто продумують усе (від питання в google-forms до інклюзивності приміщення). Для людини, яка постійно відчуває небажані жалощі у свою сторону, волонтерити — найкращий спосіб знайти себе.
«Важливо передати меседж, що люди з інвалідністю приносять користь (і не обов'язково матеріальну)», — наголошує Ольга Макар, лідерка руху «Молодь за Мир».
Ця організація [«Молодь за Мир»] існує в Україні вже 27 років, займається проблемами безхатченків, ромів і людей похилого віку. Волонтери руху організовують пункти роздачі їжі, а також намагаються знищити дискримінацію своїх підопічних у суспільстві. Як пояснює Ольга, метою організації є повернути гідність та добре ім'я людям, які цього потребують.

Також Ольга Макар розповіла про проект «Друзі» — рух людей з інвалідністю та ментальними проблемами, які виражають себе через мистецтво. Кошти з продажу картин ідуть на благодійність. «Важливо знайти ту мову, якою їм [людям з інвалідністю] буде легше спілкуватися», — підсумовує Ольга.
Людина з інвалідністю має особливість організму, а не ваду. Приділяти увагу інклюзивності не як незручності, а як просвітницькій деталі — ось меседж українських волонтерських організацій.

Організації продумують нюанси наперед: створюють окремі питання в анкеті учасника\волонтера, обирають приміщення без сходів або зі спеціальними кріпленнями для інвалідного візка (чи будівлю з ліфтом), прикріплюють окрему людину до волонтера з інвалідністю (бо, за словами Ольги Макар «інтегрувати легко тоді, коли є друг, який може допомогти»), створюють толерантну спільноту, що не виокремлює волонтера-інваліда від решти.

Сергій Зайченко порадив консультуватися з організаціями, покликанням яких є забезпечення інклюзивності («Доступно.UA», «Право на щастя»).
Через специфіку організації «Восток SOS» питання інклюзивності не може бути вирішеним волонтерами, тому набір відбувається дуже серйозно та обережно. Організація не має на меті інклюзивність як таку, проте підтримує людей, постраждалих внаслідок воєнного конфлікту на Сході України, створюючи клуби для спілкування й різноманітні проекти для соціалізації населення.

«Це навіть краще, ніж День шахтаря!» — згадує дитяче захоплення від подібної акції засновниця організації «Восток SOS» Олександра Дворецька. На межі зіткнення діти так само щиро радіють фестивалям, як і на мирній території. Що мотивує «Восток SOS» захищати права переселенців, їхати в гарячі точки й організовувати свята там, де життя — суцільна депресивна завіса?
Олександра Дворецька на Volunteer Management Camp
«У мене загострене почуття справедливості. А ще я хочу додому», — пояснює Олександра, чия рідна домівка в Криму.
Бути волонтером — не просто альтруїстично, але й престижно.
На це звернув увагу Сергій Зайченко, учасник оргкомітету премії «ЄвромайданSOS».
2018 року лауреатами стали Ірина Довгань, Петро Дудник, американець Пол Хатчінсон і волонтерка з Криму Ірина Тремп.

Проте Сергій зазначив: «На одних героях не виїдеш, потрібно активізувати суспільство». Поодинокі «герої» не можуть змінити країну без підтримки соціуму, тому чим більше волонтерів у державі — тим ближче до нас світле майбутнє.

Волонтери в Україні — це люди, які не бояться дискримінації від влади чи осуду недоброзичливого оточення. Вони почали працювати заради ідеї, а не галочки в резюме.
Сергій Зайченко на Volunteer Management Camp
«Ти не вмієш заплющувати очі, а лишити як є просто не можеш»,
— ось що керує Сергієм.
Спікерки панелі (зліва направо): Юлія Парко з фонду «Життєлюб», Ольга Макар, лідерка руху «Молодь за Мир», Олександра Дворецька, засновниця організації «Восток SOS».
Найкращий шлях потрапити в інфополе жителів невеликих населених пунктів — через друковану продукцію.
Ще одне питання, розглянуте на дискусії, стосувалося волонтерства у невеликих містах і селах. Як зазначила Олександра Дворецька, потрібно розуміти особливості регіону й ситуації. Найкращий шлях потрапити в інфополе жителів невеликих населених пунктів — через друковану продукцію.

Місцевим активістам часто не вистачає мотивації, підтримки власних ініціатив. Проте зазвичай саме ці люди готові зробити більше, ніж волонтери з великих міст. До того ж, учасники дискусії діляться незвичайною порадою: варто сподіватися на «внутрішніх мігрантів» Києва. Вони є доступом до регіонів, адже у кожного з них у рідному місті є хороший знайомий активіст чи подруга волонтерка.
«Я хочу, аби кожен українець хоч раз у житті побував волонтером», — мрія Анни Бондаренко, голови організації Українська Волонтерська Служба.
Учасники дискусії вкотре довели, що в Україні існує багатофункціональне, інклюзивне, різнорівневе волонтерство: від підлітка до бабусі, від містечка до країни, від «банального» спілкування до розв'язання критичних питань. Не боятися говорити про дискримінацію в суспільстві — великий крок проти неї. Бути волонтером в Україні — челендж, адже варто зруйнувати стійкі стереотипи й упередження у своїй голові. Утім, з великим бажанням можливо все!

Їжа, теплий одяг, ліки, малюнки, ... усмішки подаруй свій вільний час. Волонтерство для кожного й про кожного.
  • Лу Мартинець
    Фотографиня Української Волонтерської Служби
  • Поліна Гоч
    Журналістка Української Волонтерської Служби
  • Олександра Черниш
    Фотографиня Української Волонтерської Служби
Як тобі матеріал?
Поширити!
Інші статті