Думати про себе в рамках волонтерства

У рамках проекту я виконувала багато практичних завдань. Одним з них була організація події у своєму місці. Наша команда хотіла зробити масштабний івент, тому ми вирішили запросити кількох спікерів. Перша велика проблема, з якою зіткнулися, — приміщення. Я писала п'ятнадцятьом платформам, з яких тринадцять нам відмовило. Ми не хотіли піарити захід, не знайшовши приміщення, бо розуміли, що платформа буде нашим партнером. Фактично, ми не могли робити сторінку у Facebook, не вирішивши це питання. Через це пізніше запустили рекламу. Друга проблема — ресурси. Ми хотіли організувати все на високому рівні, тому шукали кошти на призи в конкурсі. Проте ми не знайшли партнерів, можливо, тому, що почали пізно шукати. Зрештою, вклали власні гроші.

Усю організацію я робила вночі, тому що вдень працюю. Ми настільки вклались у роботу, що потім було складно реабілітуватися. Після події було декілька днів тиші, а згодом призналися одне одному, що маємо емоційний спад. Утім, ми навчилися організовувати події, проаналізували свої помилки й тепер використовуємо ці знання. Ми працювали в команді і, хоча було складно, усе вдалося.

Перед тим, як починаєш робити щось для когось, треба перше зрозуміти себе і свої можливості. Якщо ти енергійна людина і любиш поговорити, то потрібно направляти себе на це. Якщо ти більш спокійний і дієш за принципом «нікого не чіпати», краще шукати таке волонтерство, де ці якості будуть корисними.

У рамках волонтерства завжди треба думати про себе. Якщо візьмеш щось, що, наприклад, модно, але не будеш себе в тому відчувати, то нічого не вийде. Треба рефлексувати на кожному етапі роботи. Якщо помічаєш, що тобі складно й сумно, відклади це на три години, побудь із собою, а тоді повернись і зроби. Не потрібно мучити себе.

До проекту більшість з Агентів думало, що волонтерство — стихійна штука: приїхали, поволонтерили, поїхали, забули. Тобто жодного прагнення глобальних змін. А тепер ми прийшли до усвідомлення того, що волонтерство — сфера, в якій ти можеш стабільно розвиватися і працювати задля досягнення конкретної мети. Саме уявлення про волонтерство у моїй голові подорослішало: воно ходило у дитячий садок, тепер воно пішло до університету. Тепер я розумію: є цілі, плани, стратегії, є система і згодом результат.

Пам'ятаю, на модулі в Івано-Франківську Аня Бондаренко показувала відео про те, як у Франції почали боротися з насильством у проституції. Завдяки стратегічним діям там прийняли закон, який захистив цю професію. Це лише один з прикладів того, як, маючи ідею, ти ставиш собі ціль, а згодом змінюєш реалії.

Завдяки проекту я зрозуміла, що мені подобається працювати з інклюзією. Тут також є свої конкретні цілі. Наприклад, зробити інклюзивними три школи Києва. Цього складно досягти стихійними набігами. Тому треба багато працювати. Інклюзія — це також про навчання. Зараз по всій Україні запускається Школа 3.0. Організатори шукають менторів, які будуть їздити Україною і створювати спільноти.

Я змінилася більше як людина, ніж як волонтер. Раніше я часто наштовхувалася на несприйняття світом моєї щирості та м'якості. Постійно виникало питання: «Як людина може бути щирою до когось просто так?» А тут люди просто казали: «Ти класна!» Я була собою, і люди мене приймали. Тож я почала більше прислухатися до себе і припинила надто контролювати свою поведінку.

Окрім цього, я усвідомила як багато всього мені ще потрібно вивчити. Коли я прийшла в проект, я думала: «Ну, в мене є якісь знання». А виявилося, що цього дуже мало: треба знати, і те, і інше. Як з цим впоратися? Як все встигнути? Я навчилася аналізувати й розуміти, де в мене бракує знань. Нині я створюю списки завдань і розвиваюся.

Мене надихають люди і зміни. Тому, думаю, потрібно спершу знайти тих, хто готові піти з тобою і у вогонь, і у воду. Ці люди будуть, наприклад, посеред ночі робити правки у твоєму тексті. А все заради того, щоб робити добро разом. Тоді, коли проходить організований вами захід, люди підходять і кажуть: «Клас! Мені дуже сподобалось! Я хочу прийти і щось зробити». Це дуже приємно.

Якось я волонтерила у таборі. Там був один максимально егоцентричний хлопчик. Ми взагалі не знали, як він пройшов відбір. Але після того, як ми залучили його до волонтерства, він повністю змінився! Він став дуже щирим, відкритим, почав усім допомагати. Зараз він робить дуже класні проекти. Такі історії надихають.

Хтось сказав, що історія людства — це історія невеликої кількості людей, які просто повірили у себе. Напевно, саме ця фраза мене і підтримує. Сила волонтерства в тому, що ти робиш це для когось і для себе одночасно.