Чому, допомагаючи, ви стаєте нормальним?

Оскільки на сьогодні ми не збираємо грошей, то основний інструмент, яким людина може долучитися до нашої діяльності, є різнорівневе волонтерство. Наприклад, у межах Fur Free Alliance реалізовано проект «Fur Free Retailer», коли ми домовляємося з українськими дизайнерами й брендами про відмову від використання хутра. Це наші волонтери проводять такі перемовини.

Буває також так, що ми долучаємося до конкретної акції чи події, якщо потрібна допомога. Наприклад, коли була ситуація з портом у Чорноморську (у Чорноморську майже два тижні тримали 300 овець, приречених на смерть, у замкненій фурі, детальніше про подію), наші дівчата і хлопці рятували цих овець. Волонтери спільно з одеськими активістами Odessa Animal SOS на заводі в Полтавській області, куди їх [овець] потім перемістили, проводили дні й ночі, доглядаючи за тваринами. Отже, це абсолютно різний формат волонтерства, від якого йде найбільша підтримка для нашої організації.

У нашій діяльності ми розуміємо: людський ресурс значно важливіший, ніж гроші. Наприклад, коли ми проводили всеукраїнський марш за права тварин у 20 містах України, в Києві було вперше створено соціальну рекламу на бордах, сітілaйтах. У нас не було на це коштів. Усе сталося завдяки тому, що наші активісти, волонтери домовлялися з власниками рекламних носіїв, знайшли тих, хто погодився безкоштовно надати цю рекламу, аби донести важливі повідомлення.

Будемо реалістами. По-перше, у нас існує ефект «мильної бульбашки» — Facebook. Я впевнений, якщо ви займаєтеся соціальним проектом, то вам здається, що всі навколо роблять надзвичайні речі. Я переконаний, що ви вже сьогодні зранку читали про якусь волонтерську ініціативу, і це лише тому, що навколо вас волонтери. Зрозуміло, що з огляду на мою діяльність, за моїм Facebook-ом, світ зміниться, якщо не післязавтра, то в наступному місяці. Бо всі допомагають! Але в реальності це не так. Якщо я не помиляюсь, лише 2 чи 5 % людей брали участь у подіях Євромайдану. У той час я жив цим і мені здавалося, що весь світ живе, а насправді людям було байдуже.

Відверто кажучи, волонтерство в Україні не таке поширене, як хотілося б. У нас немає внутрішньої традиції волонтерити. Здається, минулого чи позаминулого року, у World Giving Index, перше місце зайняла М'янма, яка не найбагатша країна, але через буддийську традицію, інші культурні коди, люди там дуже допомагають один одному.

Але в України є потенціал. Навіть той самий Євромайдан показав, що люди готові допомагати всім, пускати до себе додому незнайомих, ночами готувати для когось їжу. Поки це вмикається у ситуаціях крайньої небезпеки. Якщо завтра помиратиме дитина, сотня тварин чи під загрозою опиниться країна, то люди включаються. Це закономірно, так відбувається в усіх країнах, але хотілося б, щоб людибули готові допомогти постійно. Волонтерство у мирний час може призвести до того, що не потрібно буде волонтерити ночами заради нагальних проблем.

Канали комунікації мусять бути максимально локальними. Тут важливий момент: можна відключити ось цю ціль зібрати 100 тисяч підписників на Facebook, якщо ви не розумієте, для чого саме це потрібно. У мене є улюблена історія про американську газету в невеликому містечку, в якої покриття 120%. Це такий феномен Сполучених Штатів: 120% означає, що всі мешканці та люди, які проїжджають повз, купують цю газету. Яка їхня стратегія і в чому зазвичай проблема? Ви знаєте, зараз у невеликих населених пунктах є медіа на кшталт «Підслухано в Шепетівці». У чому зазвичай їхня проблема? Такі медіа все одно мріють про великі теми, які висвітлює, наприклад, ТСН чи «Українська правда», умовно. Через це вони об'єктивно програють, адже не мають людського та фінансового ресурсу.

Гадки не маю. Серйозно. У кожного своя мотивація. Ключове — це те, що люди вірять у те, що роблять. Ми чітко визначаємо нашу спрямованість. Раніше у нас була певна прогалина, але зараз ми надаємо можливість долучитися. Я поясню.

Коли ви заходите на Facebook, єдиний висновок, який можете зробити, це — «Молодці!». Усі пости на сторінках громадських організацій розповідають про те, що вони щось зробили, за що їм треба поставити лайк. Другий приклад – вибори в Сполучених Штатах Америки, під час яких Дональд Трамп збирав гроші на свою кампанію. При тому «задонейтити» можна було від 2 доларів. Трамп не приховував, що він мільярдер і грошей особливо не потребує. Він говорив, що робить це для того, щоб дати громадянам інструмент по-справжньому долучитися, а не просто «лайкати» його тези у соцмережах. Людина вкладає два долари в його кампанію і відчуває себе командою, що готова боротися за його ідеї.

Тому варто зрозуміти, чи даєте ви людям можливість долучитися до вашого проекту на кожній стадії. Це потрібно ретельно продумувати, бо в людини може виникнути розчарування, якщо вона не має можливості допомогти з технічної причини. Це гірше, ніж аби вона про це не дізнавалася зовсім.