Відверто про волонтерство та мотиваціюз Віталієм Дейнегою


ІНТЕРВ'Ю

Спершу робити, а потім вчитися і вчити! Передує завжди дія.
Люди часто думають, що тільки здобувши освіту, можна починати щось робити. А насправді це зовсім не так. Багато прикладів, коли після університетів люди розуміють, що це не те, чим вони хотіли б займатись. Як добре було б, якби протягом навчання вони вже щось робили і так навчалися.

Часто буває, що людина або все життя навчається, або все життя б'ється головою об стіну, не бажаючи прочитати хоч одну книжку. Треба навчитися балансувати між цими крайнощами.

Професіоналізм. Звичайно, наші журналісти часто волонтери і тільки в процесі роботи вчаться писати якісні тексти. Але є редактори, які все це вичитують, корегують, знаходять помилки. Також ми працюємо над якістю фотографій. Зараз робота SMM-редактора дає 50 тис. підписників на місяць. До кінця наступного року нас буде 2 млн. Окрім того, є ще радіо, реклама.

У сфері комунікацій треба бути дуже компетентним і обережним. Треба думати що ти кажеш, зважати на майданчик, де ти це кажеш і, звичайно, не забувати про партнерів. Якщо все зроблено комплексно і правильно, ми отримаємо нових донатів. Але ми працюємо і над тим, щоб не втрачати тих благодійників, яким вже маємо.

 б не сказав, що мотивація тоді була більшою чи меншою. Але було усвідомлення, що відбувається повний жах, люди гинуть, а 3 тисячі можуть врятувати когось. Так дешево життя в цій країні ще не коштувало. Хотілося залучити максимальну кількість людей.

Зараз «ринок» перебуває у стані кризи: люди втомилися від війни, грантодавці, до яких ми, до речі, не зверталися, також поступово виходять із гри. Насправді причина зменшення людського запалу у самих волонтерах. Громадські організації мають проблеми всередині: вони не можуть перерости себе і стати більш професійними.

Мені як менеджеру подобається вирішувати доволі складну задачу: трансформувати «Повернись живим» у щось, що зможе діяти й під час миру. Питання в тому чи зможемо ми стати на мирні рейки і знайти незалежне фінансування.

Так, але не тільки. Хочеться нагадувати про себе, змінювати щось у свідомості людей. Ми намагаємося донести, що армію не треба жаліти. Їй потрібно допомагати. Ми хочемо говорити про нові цінності суспільства, про те, що допомагати один одному — круто.

Чудово! У нас прекрасні стосунки з Міністром оборони, Міністром у справах ветеранів, з Генеральним штабом теж непогані, хоча й гірші.

Сьогодні АТО не потребує навіть мільярда. Добру частку роботи вже зробила держава. Ми постійно спілкуємося з владою і я радий, що нас чують. Держава протягом 2-ох років закуповує тепловізори, сподіваюся, що ще трохи і глобальне «тепловізійне» питання буде закритим.

Ми готуємося до можливості великої війни. Якщо вона почнеться — багато машин їхатиме на захід, а ми поїдемо на схід.

Військовий відділ прорахував, що робити у випадку повномасштабної війни. Зараз займаємося екстренною закупівлею, щоб у разі необхідності реагувати одразу. Я думаю, що все буде добре, але варто бути готовим до всього і мати план дій принаймні на перші два тижні.

У нашому випадку найпростішим будуть пожертви, як для армії, так і для статутної роботи фонду (зарплати, інші витрати) — це насправді важливо. Аде є мільйон варіантів того, як Ви можете допомогти комусь повернутись додому з руками-ногами. Якщо людина в чомусь добре знається, має певні таланти, наприклад, уміє писати тексти, то будь ласка — у нас величезна кількість роботи для волонтерів-журналістів. Шукайте нас також на Facebook й сміливо запитуйте все, що цікавить.

Для мене це не стало чимось 24/7. Волонтерю приблизно 4 дні на тиждень. Інші дні я здобуваю освіту і працюю на 24 каналі, який став для мене основним джерелом заробітку. 1 день — для сім'ї.

Її немає. З хобі хіба спілкування. Єдине, за що вдячний війні — за оточення. Декілька тижнів тому ДахаБраха зі сцени подякувала нам. Це так сильно! Особливо коли на концерти групи років 10 ходиш сам і маму водиш!

Мені подобається проводити час з людьми із близькими мені цінностями, подобається бути тут, обмінюватись емоціями. Зараз я отримую другу вищу освіту (бізнес-освіту), і мені дискомфортно у тому середовищі. У них в голові тільки гроші. Неначе гонитва за тим, щоб стати найбагатшим на кладовищі. А годинник-то тікає. Питання в тому, що встигнеш між народженням і смертю.