Чому волонтерство важливіше університетських клопотів?

Випустилася з УАЛу [Українська Академія Лідерства], усе літо каталася по ФРІ і МНК таборам, форумах і тому подібному, а у вересні це плавно закінчилося, бо почалося навчання. Щоправда, замість інавгураційної лекції в університеті я поїхала на волонтерство в Лисичанськ, а весь вересень волонтерила на інтелектуальних іграх, антикорупційних фестивалях і ще чомусь там [посміхається], але все одно це було не те. Вихідні — круті та цікаві, це нові люди, корисний досвід, а протягом тижня — університет, де доволі нудно.

В УАЛі захопилася соціальними проектами і відчувала, що дуже хочу знову творити щось схоже. Тоді натрапила на анонс — УВС шукає копірайтерів. Що таке УВС тоді не знала, але зацікавилася, погуглила, заповнила анкету. Згодом мені прийшло тестове завдання. Пам'ятаю, що мені дуже не хотілося його робити [посміхається]. Дедлайн завдання був у день, коли я відлітала в Іспанію на молодіжний обмін Еразмус+, тому думала я, очевидно, не про тестові завдання. Проте все ж виконала його і вже в Іспанії отримала лист, що мене запрошують у команду. Навіть робила там уночі, бо весь день ми були зайняті на програмі, перше «справжнє» завдання —пост для Facebook.

Коли повернулася до України, то все закрутилося — пости, дизайн, знайомство з командою вживу, навчання, розвиток і задачі, які раніше я навіть не уявляла як виконувати.

Спочатку треба знати чітко, що університет — не твоє. Або конкретна спеціальність. Кидати просто так, бо вчитися лінь — це не те. Це я так кажу, що просто психанула і пішла [посміхається], але насправді думала про це постійно, а останній місяць особливо серйозно. Зважувала за і проти, шукаючи аргументи. Думала, до чого це призведе через рік, через 4 роки.

У багатьох, особливо старших поколінь, кинути університет асоціюється з чимось типу «життя собі зламати». Це не так. Точніше, це може бути так, а може й ні. Для другого ти маєш точно знати, хто ти, що вмієш робити, що будеш робити і куди йти далі.

Це і є друга порада — знати, що ти хочеш робити та уявляти, як цього досягти. Для цього спочатку можна зайнятися волонтерством і спробувати себе у різних ролях. Таким чином зрозумієш себе, набравшись нового досвіду. А вже тоді кинути університет. Це як спалити за собою міст: у тебе не лишається варіанту відкласти все на 4 роки і просто сидіти на парах. Треба реалізовувати все, що собі напридумував/-ла.

Морально підготуватися. Не всі зрозуміють. У декого цей ланцюжок у голові дуже глибоко сидить.

Мені пощастило. Я дуже переймалася, що мене не зрозуміють, але батьки мене підтримали. Як і брат, і найближчі друзі, які навіть раділи і вітали мене. Проте загалом зрозуміють не всі, до чого треба підготуватися морально. Переконати всіх навколо не вийде, але треба знати, як «захистити» себе. Потрібно вірити у правильність свого рішення настільки, щоб ніхто не зміг змусити тебе засумніватися чи пошкодувати. Тобто бути впевненим/-ою у собі та своєму рішенні настільки сильно, наскільки люди зі стереотипами впевнені, що кинути університет — «зламати собі життя».