Варто, певно, почати цю статтю із певних пояснень та загального знайомства. Привіт, мене звати Юля (ім'я змінено), мені 18, я вже маю податкове зобов'язання перед державою, люблю витрачати час на книжки і подорожі. Але, на щастя чи на жаль, ця розповідь не про мене, а про мій досвід волонтерства, адже я займаюся цим уже третій рік і витратила більше трьохсот годин життя на волонтерську роботу.
Друзі, батьки, родичі, однокласники та всі-всі-всі часто питають мене, навіщо я цим займаюсь: чому я готова їхати у маленьке місто з населенням у 20 тисяч людей, аби провести тренінги для дітей про дискримінацію і свободу слова, або чому я безкоштовно пишу статті, навіщо я влаштовую лекції, працюю перекладачем? Давно можна отримати гроші за будь-яке з цих занять, тож я, певно, не сповна розуму?
Свого часу, три роки і триста з гаком годин волонтерства тому, я і гадки не мала, навіщо люди працюють без оплати. Моє світосприйняття свого часу змінила подорож за програмою обміну FLEX, протягом якої волонтерство було радше зобов'язанням з приємними бонусами, аніж усвідомленим вибором. Працюючи з дітьми, розповідаючи про свою країну, я, якщо бути чесною, не горіла бажанням змінювати світ на краще — тоді мене щедро заохочували безкоштовними поїздками до міст-мрій типу Чикаго та Нью-Йорка, а також грошовими винагородами. Але з часом я почала розуміти, що волонтерство для мене — це не просто можливість отримувати нагороду, а шанс покращити як своє життя, так і життя інших.