Заразитися волонтерством, як сміхом!

Більшість людей не знають, де знайти можливості, вони сидять у своїй шкарлупі. Агенти Волонтерства - ті, хто допомагають таким людям знайти свій шлях. Тому й робота ментора тут надзвичайно класна. Ти бачиш цих людей, ти можеш підказувати, як можна йти від різних проблем чи як вони можна з ними справитися, це найбільший кайф. Ти бачиш як вони долають внутрішні комплекси, це заряджає.

Які очікування в тебе були від Агентів Волонтерства? Чи справдилися вони?

У мене не було очікувань. Ні в якому разі не потрібно будувати очікувань. Ментор повинен підтримувати, не дивлячись ні на що. Бо, якщо ти, наприклад, ставиш їм завищені очікування, то потім їх важче вивести з невдачі (особливо тих, хто тільки починає в цьому «варитись» і береться за організацію). Коли ставиш надто низькі, то відразу налаштовуєш на негатив. Має бути позитивне очікування, що все вийде, а не що все вийде на 500 людей. Завданням ментора є робота з хвилюванням, невпевненістю, недосвідченістю. Вони самі мають собі ставити цілі та будувати очікування.

Найбільший мій факап – це комунікація з командою, бо я на різних етапах, між модулями то втрачав цей момент, то навпаки його підтягував. Були і злети, і падіння. Між двома модулями, Львівським і Слов'янським, у нас пройшла комунікація повз, без дзвінків. Через різні причинам. І дзвінки я не дуже люблю, мені більше подобається особиста комунікація. Треба було більше. Після Слов'янська я це покращив, але після Франківська я пропустив інідивідуальні моменти, їх потрібно відслідковувати. Це дало хороший результат: вони самі почали на мене виходити. Це був вихід із зони комфорту, у який вони потрапили. Після першого модуля, у Києві, вони просили, щоб я їй сам писав, бо їм важко просити про допомогу. Проте тепер ситуація змінилася!

Їм не вистачає психологічної підготовки. Концентрувалися на фандрайзингу, менеджменту, але як психологічно з цим справлятися вони ще не готові остаточно. Проблема навіть не в тому, що вони не можуть знайти місце для події чи гроші на кавабрейк, а в тому, наскільки сильно вони переймаються через ці моменти, наскільки сильно хвилюються. Психологічне самозгризання мучить їх набагато більше, ніж сама організація.

Чи будеш ти підтримувати Агентів після фіналу проекту?

Буду писати, але не в робочих проектах. Я не буду ініціювати спілкування типу «Як у вас там робота? З чим допомогти?» Треба чітко розмежовувати і не впадати у цілковиту ресурсність для них. Їхня ціль – самостійна одиниця в кожному регіоні. Але підтримуватиму, бо люди класні! Чому ні?

У мене, наприклад, ніколи не було ментора, так були вчителі, але саме такого роду спілкування не було. Вони ж отримали цей досвід, маючи можливість ставити питання, будучи по ту сторону. Вони будуть набагато ефективнішими менторами у майбутньому завдяки тому, що побачили набагато більше внутрішніх проблем.

Мотивація починається з дій. Дії, які спочатку в голові, у вигляді якоїсь мрії чи бажаного майбутнього, згодом переходять у планування, а потім, коли людина бачить результат, дії оживають, тоді людина отримує ще більше мотивації («Ось я щось зробив!»). А зробити легко! Волонтерство настільки легка річ, яка реалізується абсолютно в різних формах: у великих, масштабних, титанічних проектах на тисячі людей до маленької акції, в якій ти можеш бути один, але кожна з цих дій заряджає. Це найпрекрасніше! Головне почати й не втрачати цей заряд.

Показати їм, що це щось позитивне. Тобто, який кайф можна отримати від волонтерства. У цьому й краса волонтерства: кожен вкладає щось від себе у проект. У цьому й найбільша сила волонтерства, що людина, з одного боку, постає ресурсом, але водночас вона вбирає ресурс у себе. Подвійна штука. Людям треба показувати, що вони можуть отримати: спілкування, кайф, вдячність, емоцію, енергію, самореалізацію, самоідентифікацію. Спектр широкий. Волонтерство залучає всі можливі соціальні напрями і взаємодії людства зі всім. Кожен знайде себе у волонтерстві.