В серпні 2018 року Валентині Мазурик зробили першу операцію по відновленню слуху. Тоді ж вона часто вишивала теплі речі, слухаючи радіо. Так Ба дізналась про проєкт «Мій телефонний друг» та подала заявку.
Валентина розповідає, що зі своєю телефонною подругою вони говорять часто й на різні теми, інколи обговорюють актуальні новини.
Валентина розповідає, що зі своєю телефонною подругою вони говорять часто й на різні теми, інколи обговорюють актуальні новини.
«Я зараз стала не так часто слухати радіо. Частіше слухаю аудіокниги й, відверто кажучи, інколи хочеться спілкування. Ми поговоримо з моєю подругою на різні теми, і стає трішки легше».
Окрім телефонних розмов, подруга Валентини допомагала їй також із волонтерством. Шукала нитки, які Ба перетворювала на теплий одяг для захисників.
Вже декілька років поспіль підопічна проєкту вʼяже рукавиці. У 2013 році син Валентини долучився до Революції Гідності у Києві. Потім одним із перших записався до сил самооборони. За словами Ба, вона відчувала, що це не завершиться скоро. Тож вирішила допомагати.
Вже декілька років поспіль підопічна проєкту вʼяже рукавиці. У 2013 році син Валентини долучився до Революції Гідності у Києві. Потім одним із перших записався до сил самооборони. За словами Ба, вона відчувала, що це не завершиться скоро. Тож вирішила допомагати.
«Брат мого батька загинув ще у 1946 році від рук НКВД. Я думаю, це гени. То ж як почалась Революція Гідності, а згодом війна — як я могла стояти осторонь?».
Наосліп Валентина вивчала техніку вʼязання. Спершу тренувалась на шарфах, щоб відточити навички, а тоді вже освоїла це заняття.
«Грошима я допомогти не могла. Але якщо ніч, дві чи три недоспати — можна розв’язувати будь-яку проблему. Тоді, думаю, спробую навчитись вʼязати, а потім щось вигадаю. Й 10 місяців у мене пішло на те, щоб я зрозуміла, що вже можу щось в’язати».
Зараз Ба використала вже близько 300 кг ниток, які щодня зігрівають військових. Раніше матеріал доставляли волонтери у вигляді старих вʼязаних речей. Їх потрібно було розпустити на нитки й тоді створити із них одяг захисникам. Допомога приходила як з України, так і з-за кордону.
«Увесь цей одяг міг бути на смітнику, а я зробила з нього допомогу. То ж я ще й екологію підтримую», — сміється Ба.
Валентина усе робила самостійно, допомагали їй лише із поділом ниток на кольори. З часом, зазначає підопічна, допомога зменшилась. Тепер все більше часу займає очікування та пошук матеріалів, а роботи поки виконує на залишках.
Про ідею вʼязати саме рукавиці Валентина розповідає:
Про ідею вʼязати саме рукавиці Валентина розповідає:
«На початку 2015 року вже почала вʼязати. Хотіла спершу робити шкарпетки, але не було кому показати. Тоді сиділа та думала, що ж ще можна — й вирішила виготовляти рукавиці. Робочих рукавиць тоді не було багато. Порадившись із сином, вирішили вʼязати саме їх».
Син Валентини попросив зробити 3 пари — для себе та побратимів. Натомість Ба звʼязалась 100 пар рукавиць, і з того часу це стало її постійною діяльністю.
Окрім теплого одягу, Валентина допомагає усім, чим може. Засушує трави та яблука, перетирає калину, передає стару техніку. Розповідає, що минулого року передала 200 літрів сушки для військових. На волонтерство витрачає увесь вільний час.
Окрім теплого одягу, Валентина допомагає усім, чим може. Засушує трави та яблука, перетирає калину, передає стару техніку. Розповідає, що минулого року передала 200 літрів сушки для військових. На волонтерство витрачає увесь вільний час.
«Як не хочеться спати — піду повʼязати. Потім схожу поїсти та випити чаю і знову візьмусь до роботи».
Валентина завжди радісно отримує подяки від військових, часто вони телефонують їй, щоб сказати декілька теплих слів. Каже, що завжди потрібно знаходити в собі сили допомагати тим, хто нас захищає.
