«Скільки б тобі не було років, тобі хочеться жити. І не дуже хочеться, щоб до тебе у дім прийшли росіяни».
Ігор – актор, режисер, викладач, а зараз ще й волонтер проєкту Мій телефонний друг.
Його професія безпосередньо пов’язана зі словами та емоціями, тож у цій історії телефонної дружби можна відчути силу слова, яка здатна поєднувати людей у різних куточках країни.
Про волонтерство, дружбу в окупації та важливість спілкування читай у цьому матеріалі.
Війна, що стала поштовхом до волонтерства
Коли 24-го лютого у нашій країні почалася повномасштабна війна, я почав думати, що робити. В один момент життя зупинилося. І ти починаєш шукати способи бути корисним для людей, для країни. У мене це було саме так. Я розумів, що навряд чи зможу взяти зброю до рук, тому долучився до волонтерства.Розпочав із пошуків волонтерських груп та каналів. Подавав свої заявки всюди, куди тільки можна було, але мені ніхто не відповідав.
Пригадую, що випадково знайшов канал Української Волонтерської Служби в Телеграм, у якому була інформація про пошук волонтерів до проєкту Мій телефонний друг.
І я знову подав анкету. Цього разу мені відповіли.
Дружба в окупації
Зараз я маю двох підопічних у проєкті – пан Степан та пан Володимир.З паном Володимиром спілкуємося трохи менше, адже він живе у тимчасово окупованому місті Запорізької області. Я розумію, що він боїться спілкуватися зі мною, боїться, що наші розмови можуть підслуховувати, і тому дуже обережно розмовляє.
Скільки б тобі не було років, тобі хочеться жити. І не дуже хочеться, щоб до тебе у дім прийшли росіяни.
Телефонні розмови розпочинаємо із простого: як спалось, що їли, як справи. До теми окупації завжди підходжу обережно та стежу за паном Володимиром. Коли відчуваю, що він може й хоче розмовляти про це, тоді запитую. Інколи каже «давайте сьогодні про це не будемо».
Але ми з ним спілкуємося незважаючи ні на що, і я навіть «контрабандою» намагаюся передати новини про Україну. Місто в окупації: без доступу до всього українського.
«Світ увійшов у соцмережі, і так не вистачає спілкування»
У нашому світі сьогодні найбільша проблема – це те, що люди дуже самотні, їм бракує спілкування. Всі сьогодні увійшли у соцмережі.Я не дуже люблю переписуватися, мені більше подобається говорити. Думаю, що коли ти говориш, у твоїй мові, у тому, що ти кажеш, є якісь емоції та відчуття.
Для того, щоб поговорити з людиною, завжди можна знайти час, яким би ти не був завантаженим, яким би насиченим не був твій графік. Все одно можна знайти 15-20 хвилин для розмови.
Сила слова: від Ігоря для тих, хто зараз читає ці рядки
Мій телефонний друг нагадує мені акторську справу. Часом люди думають, що актори можуть все легко зіграти. А річ у тому, що актори не грають, вони живуть. Для того, щоб бути справжнім, тобі потрібно знайти всередині себе ці емоції.Так само й у телефонному волонтерстві: мені здається, що потрібно бути дуже щирим, нічого не боятися і навіть якщо ти у чомусь помиляєшся, то помилятися дуже впевнено.
Але спочатку щирість, щирість і ще раз щирість. Розмовляйте з людиною дуже щиро, цікавтеся нею. Якщо ви будете не дуже зацікавлені, людина на тому боці слухавки відчує це. Усе виходить через наші слова.
Коли людина відчує щирість і справжнє зацікавлення собою, вона відкриється і розповість таке, що ви навіть не будете очікувати. І вас це спілкування почне наповнювати.
Сьогодні потрібно робити все для того, аби ми разом перемогли. Якщо людина відчуває, що вона не сама, відчуває вашу підтримку, то що може бути важливіше? Ми робимо добру справу і хай нам вистачить сил для перемоги.
Приєднуйся до телефонного волонтерства!
Один дзвінок = одна щаслива людина
