Михайло Іванович та Ольга Павлівна вже понад 2 роки живуть разом. Вони обоє незрячі — жодного разу не бачили один одного, але всі щоденні клопоти виконують лише разом.
Пану Михайлу зараз 77, він вчився на бухгалтера, згодом у сільськогосподарському інституті. Усе життя працював економістом, а після операції став соціальним працівником у сусідньому селі.
Декілька років тому Ді, слухавши радіо, дізнався про проєкт «Мій телефонний друг». Зателефонував, подав заявку і вже за декілька тижнів познайомився з Жанною — своєю першою телефонною подругою. Вони любили говорити про історію, а ще більше розповідати історії з власного життя.
В грудні 2020 року на телебаченні вийшов сюжет про Михайла Івановича. Там, зокрема, розповідали про його любов до музики й бажання грати на баяні. Через декілька днів, 14 грудня, вийшов ще один сюжет. Тоді Ді подарували баян, на якому він дотепер грає наосліп.
У той же день інтервʼю з паном Михайлом побачила Ольга Павлівна. Випадково почула історію, хоч у цей час не планувала бути вдома.
В грудні 2020 року на телебаченні вийшов сюжет про Михайла Івановича. Там, зокрема, розповідали про його любов до музики й бажання грати на баяні. Через декілька днів, 14 грудня, вийшов ще один сюжет. Тоді Ді подарували баян, на якому він дотепер грає наосліп.
У той же день інтервʼю з паном Михайлом побачила Ольга Павлівна. Випадково почула історію, хоч у цей час не планувала бути вдома.
«Це був карантин, я дивилась новини й побачила сюжет про подарунок для незрячого баяніста. Памʼятаю, що сказала тоді мамі, як би мені хотілось з ним познайомитись, допомогти із музикою, навчити».
Пані Ольга здобула три вищі освіти — вчилась на журналістку, юристку та вчительку української мови. Вона, як і її чоловік, має великий стаж роботи — працювала в університеті, викладала українську мову, а згодом писала у районних газетах.
Та найбільше Ольга Михайлівна любить вірші й музику. Часто пише сама, має власну невелику збірку «Промінець надії» і власноруч написану пісню про рідне місто — Вінницю.
Після сюжету на телебаченні, пані Ольга одразу подзвонила журналістам, щоб дізнатись будь-який контакт Михайла Івановича. Їй декілька разів відмовили, та врешті, у лютому 2021 року вона отримала очікуваний номер. Так почалась їхня історія.
3 місяці Ольга та Михайло говорили телефон про музику, історію та літературу. Жінка шрифтом Брайля читала книги та переказувала їх Михайлу Івановичу.
Та найбільше Ольга Михайлівна любить вірші й музику. Часто пише сама, має власну невелику збірку «Промінець надії» і власноруч написану пісню про рідне місто — Вінницю.
Після сюжету на телебаченні, пані Ольга одразу подзвонила журналістам, щоб дізнатись будь-який контакт Михайла Івановича. Їй декілька разів відмовили, та врешті, у лютому 2021 року вона отримала очікуваний номер. Так почалась їхня історія.
3 місяці Ольга та Михайло говорили телефон про музику, історію та літературу. Жінка шрифтом Брайля читала книги та переказувала їх Михайлу Івановичу.
«Памʼятаю, ми могли цілу ніч читати й обговорювати якийсь твір. Ще тоді я зрозуміла, що закохалась», — каже пані Ольга.
Через кілька місяців, у квітні того ж року, їм нарешті вдалось побачитись. Пані Ольга приїхала до села Перемога на Вінниччині, де вони разом святкували Великдень, грали на баяні та співали українські пісні. День за днем вони ставали підтримкою один для одного, а допомагали в цьому звичайні телефонні дзвінки.
У червні вони знову зустрілись, щоб відсвяткувати день народження старенького. Невдовзі, 9 червня, розписались та почали жити разом.
Тепер щоранку вони разом готують сніданок, читають та грають, особливо полюбляють класичну музику. Соромлячись говорять, що створені одне для одного.
У червні вони знову зустрілись, щоб відсвяткувати день народження старенького. Невдовзі, 9 червня, розписались та почали жити разом.
Тепер щоранку вони разом готують сніданок, читають та грають, особливо полюбляють класичну музику. Соромлячись говорять, що створені одне для одного.
Зі слів соціальної працівниці, пані Владислави, Ді описує свою дружину:
«Красива, чорнява і з сірими очима. Я її ніколи не бачив, але мені так розповідали. Та я точно знаю, що вона комунікабельна і чуйна жінка, завжди весела, але водночас дуже турботлива».
Пані Ольга та пан Михайло велику частину свого життя присвячують музиці. Так, нещодавно вони взяли участь в благодійному концерті, який проводили в їхній громаді. Разом зібрали понад 10 тис. грн на допомогу захисникам та захисницям. Часто передають теплі речі чи техніку. Вони завжди й усе роблять разом.
Наостанок, ділимось віршем Ольги Павлівни про рідну мову, який вона нам зачитала:
Наостанок, ділимось віршем Ольги Павлівни про рідну мову, який вона нам зачитала:
На світі мов, як зір на небосхилі,
Та рідною вважається лиш та,
В якій мене мої батьки зростили —
Вона моя, на всі земні літа.
В годину сумовиту чи святкову,
У час розмаю чи в скорботні дні
Беру з собою українську мову,
Її слова — коштовні й чарівні.
У вузлик щастя я її сховаю,
Ні, вороги, цей скарб не буде вам.
Мені теплом він душу зігріває
І місця не дає сумним думкам.
Чужі наріччя нам дають пізнання,
Чужі знання підносять в гору нас.
Та закопавши рідне без вагання
У багнюку й ми попадаємо в раз.
У світі мов, як і людей багато,
Та рідною для мене є одна.
Барвиста мова, ніжна і крилата,
І зветься українською вона.
Телефонні розмови — це сотні теплих історій, які варто почути кожному.
Знайдіть свого телефонного друга, який по той бік слухавки разом із вами творитиме власну історію.
Знайдіть свого телефонного друга, який по той бік слухавки разом із вами творитиме власну історію.
