Як українська молодь допомагає самотнім людям під час пандемії за допомогою телефона

Карантин березня 2020 року спочатку для українців не видався чимось незвичайним. Хтось навіть був радий такому міні-вікенду, коли врешті можна виспатись та зробити все те, що відкладалось на потім. Ніхто в Україні не був готовий до того, що так звана “двотижнева відпустка” завершиться національним локдауном, економічною кризою та тисячами смертей. Те, що на початку здавалося звичною весняною застудою, перетворилось на затяжний страшний сон, в умовах якого ми досі вчимося жити. Коли стало зрозуміло, що масковий режим — це надовго, сотні небайдужих по всій Україні мобілізувались та почали активно допомагати у різних сферах, щоб хоч якось полегшити адаптацію до нових умов: перекладали міжнародні медичні протоколи, розвозили продуктові пакети для вразливих верств населення, вигулювали домашніх улюбленців для людей похилого віку, закуповували кисневі концентратори для лікарень.

Саме тоді, коли масова паніка поволі перетворювалась у зважені та послідовні дії, Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) в Україні та Українська Волонтерська Служба у партнерстві запустили проєкт «Мій Телефонний Друг» — всеукраїнську ініціативу дружньої підтримки людей, що опинились на самоті: людей похилого віку, людей з інвалідністю, батьків-одинаків та сімей з малолітніми дітьми. Мета проєкту водночас проста, але доволі благородна — об’єднати волонтерів та їх підопічних за допомогою телефонного зв’язку, завдяки теплим та дружнім розмовам разом долати життєву кризу, самотність, стрес та невизначеність. У своїх розмовах волонтери також діляться актуальними новинами, перевіреною інформацію про пандемію та вакцинацію, вітають одне одного зі святами та днями народженнями, а також разом вчаться іноземних мов, комп’ютерної грамотності та кулінарії.


Проєкт є простим та дієвим інструментом для побудови невидимих мостів між молоддю та людьми похилого віку, адже волонтери та їхні телефонні друзі живуть у різних куточках країни. Це також хороший фундамент для формування довіри, взаєморозуміння, поваги та свідомості між регіонами, містами, культурами, спільнотами та генераціями, які народились до та після отримання Україною незалежності. Здавалося б звичайне телефонне волонтерство, яка ініційовувалось як ідея підтримки самотніх людей під час пандемії, наразі працює також як потужний культурний проєкт зв’язку між поколіннями з різних регіонів країни. У турбулентний час пандемії та незавершеної російсько-української війни на Сході, «Мій Телефонний Друг» як низова ініціатива працює, так би мовити, в тилу, формуючи свідомість молоді, дбаючи про відчуття спільної відповідальності та зберігаючи національну пам’ять через історії людей, які проживши довге життя, мають чим поділитись та про що розповісти.

Що найпростіше можна зробити, аби допомогти літнім людям?
Підтримуйте телефонний зв'язок та запитайте в них: Як ви хочете залишатися на зв'язку? Як часто? О котрій годині? За яким графіком? Про що ви хочете поговорити? Про що ви не хочете говорити? Просто саме запитування може бути інформативним і підтримуючим.
Що краще: телефонні дзвінки або відеодзвінки?

Ці дві технології служать різним цілям і можуть використовуватися найбільш ефективно в комбінації. Бувають випадки, коли ви дійсно хочете побачити когось, завітати до когось і подивитися, як вони виглядають. Є й інші випадки, коли дуже короткого телефонного дзвінка, щоб запитати «Як ви? Вам щось потрібно?» достатньо. З точки зору терапії, відеотерапія більш дієва, ніж телефонна терапія і водночас телефонна терапія більш дієва, ніж електронна пошта. Але будь-який спосіб є ефективнішим, аніж взагалі нічого.

Як можна захистити своїх батьків, не ставлячи їх в інфантильну позицію?

Дорослі діти можуть намагатися бути корисними, пропонуючи підтримку та послуги. Можливо, це робиться заради захисту своїх батьків. Але, можливо, це робиться також для того, щоб вивільнити власну тривогу і хвилювання, отримати відчуття власної користі. У цьому немає нічого поганого. Іноді потрібно зробити паузу і запитати: «Я роблю це для моїх батьків, для себе чи для нас обох?». Будьте відвертими щодо цього.

Як щодо літніх людей, які не мають сім'ї?

Це час, коли спільнота, велика і маленька, може активізуватися, щоб допомогти підтримати людей похилого віку, які живуть самотньо. Громадські організації та установи соціального обслуговування можуть ідентифікувати людину, яка потребує допомоги, як матеріальної, так і психологічної.
Майже 40% волонтерів — це підлітки у віці від 13 до 18 років. На сьогодні понад 600 самотніх людей з усієї України беруть участь у програмі телефонного волонтерства. Близько 10% учасників — це люди з інвалідністю. Для підлітків дистанційне волонтерство через телефон — чудова можливість ефективного використання вільного часу для саморозвитку та допомоги під час пандемії.

«Телефонне волонтерство виконує два завдання: індивідуальне та суспільне. З одного боку, Мій телефонний друг покликаний покращити життя конкретних людей, які завдяки спілкуванню відчувають турботу, отримують перевірену інформацію на важливі теми та легше переживають кризові періоди. Водночас телефонне волонтерство є інструментом підвищення соціальної довіри, а також руйнування стереотипів. Наприклад, про те, що незнайомці не готові допомагати безкорисливо, а молодь живе виключно заради себе», — розповідає голова УВС Анна Бондаренко.

На початку може бути непросто
22-річна Маргарита з Ужгорода вирішила стати волонтеркою задля того, щоб бути для когось корисною. Перш ніж розпочати, дівчина навчалась основ екологічного спілкування та психологічної підтримки. Телефонною подругою дівчини є 37-річна жінка, яка доглядає за батьками і відчуває брак спілкування, оскільки не має друзів. Жінка є доволі замкнутою людиною, тому спочатку волонтерці надзвичайно важко вдавалось вибудувати довіру для ефективної розмови. Але Маргариті вдалося, і зараз вони зідзвонюються двічі на тиждень, ділячись свіжими новинами з власного життя.

До цього Маргарита також спілкувалась з пенсіонеркою з південного сходу країни. Жінка ділилася горем за смертю чоловіка та втратою зв’язку з власним сином, який поїхав закордон на заробітки. Жінка навіть їхала шукати останнього, однак все дарма. Пенсіонерка охоче ділилися історіями з власного життя, з нею було легко налаштувати контакт. Врешті, жінка сама попрощатись та подякувати за цінну телефонну дружбу — племінник старенької приїхав забрати її з собою закордон.

А все-таки дочекалась!
Історія ж телефонної подруги волонтерки Марини Андросюк розчулила команду проєкту до сліз. Літня жінка не бачить, тому єдиною розрадою в житті є малесеньке радіо на кухні, яке вона постійно слухає. Кожного дня в радіоефірах лунала реклама проєкту «Мій Телефонний Друг» й десь на четвертий раз прослуховування пенсіонерка виявила бажання долучитись. Через те, що номер телефонної лінії довгий, жінці не вдалося записати за один раз, старенька сиділа біля радіо, щоб почути рекламу ще раз. Успішно отримавши номер, жінка наполегливо телефонувала на лінію, щоб врешті зареєструватись та спробувати омріяну телефонну дружбу.

Телефонна дружба і сімейна реліквія
Історія ж телефонної подруги волонтерки Марини Андросюк розчулила команду проєкту до сліз. Літня жінка не бачить, тому єдиною розрадою в житті є малесеньке радіо на кухні, яке вона постійно слухає. Кожного дня в радіоефірах лунала реклама проєкту «Мій Телефонний Друг» й десь на четвертий раз прослуховування пенсіонерка виявила бажання долучитись. Через те, що номер телефонної лінії довгий, жінці не вдалося записати за один раз, старенька сиділа біля радіо, щоб почути рекламу ще раз. Успішно отримавши номер, жінка наполегливо телефонувала на лінію, щоб врешті зареєструватись та спробувати омріяну телефонну дружбу.

Джерело: Брайан Карпентер, професор психології Вашингтонського університету в Сент-Луїсі, Мо., і президент Товариства клінічної Геронтопсихології.
Долучайся до проєкту «Мій телефонний друг»
Всеукраїнський проєкт дружньої підтримки людей, що опинилися на самоті